Різдвяне послання митрополита Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа

«Днесь Христос в Вифлееме раждается от Девы;
днесь Безначальный начинается и Слово воплощается;
силы Небесные радуются, и земля с человеки веселится:
волсви Владыце дары приносят: пастырие Рожденному дивятся.
Мы же непрестанно вопием: Слава в вышних Богу, и на земли мир,
в человецех благоволение»

(Стихира «На хвалітех» свята Різдва Христового)

 

Возлюблені у Господі всечесні пресвітери і диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі браття та сестри!

У ці радісні та воістину сповнені святковим світлом дні ми знову спрямовуємо свої погляди до вифлеємських ясел, споглядаючи «Воплотившегося нас ради человек и нашего ради спасения Отроча младо – Превечного Бога».
Свята Православна Церква, з благоговінням осмислюючи таїнство Боговтілення, завжди прагнула наповнити його самими піднесеними людськими словами. Вона називає його «великою благочестя тайною» (1Тим. 3, 16), таємничою священною подією, яка «сповістила радість всьому світу». Але, напевно, ні навіть ці священні визначення, ні формулювання християнських мислителів, які з власного досвіду висловлювали свої почуття про це прекрасне чудо Різдва Христового, ніколи не зможуть зрівнятися з тими короткими і дуже точними словами, сказаними святим апостолом Іоанном: «Бо так полюбив Бог світ, що послав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне…» (Ін. 3, 16). Той, кого Церква назвала апостолом любові, той, хто «возлежал на персех» у Творця всього створіння і кому Зиждитель в Особі Пречистої Своєї Матері вручив все людство, саме він досконало відчув у своєму серці всю глибину священної події, що празнується нами сьогодні.
Любов – воістину та глибина, яка невимовна, але відчутна. Саме вона визначає тайну нашого спасіння. За словами Святого Письма – це ім’я Самого Бога, бо «Бог є Любов» (1Ін. 4, 8). Як часто цю Любов ми згадуємо при слуханні ангельського співу «Слава в вишніх Богу і на землі мир». Але як часто ми забуваємо, як ця Божественна Любов в першу ж ніч Свого явлення у світ стукала в усі двері Вифлеємського селища, і ніхто їй не відчинив. Всім було тепло і ситно, і всюди Матір Любові Божественної чула одні і ті ж слова: йдіть далі, вам тут немає місця. Але місце знайшлося – в убогих вифлеємських яслах.
За словами святителя Григорія Богослова, кожне серце віруючої людини таємничо є «віфлеємськими яслами, вмістилищем Любові Божої» (Слово 37 на Різдво Христове). І наскільки важливо нам, людям, що носять ім’я Христове, в сьогоднішній особливо нелегкий час, берегти і примножувати навколо себе цю Божественну любов, яка і сьогодні не перестає стукати в двері наших сердець, і піклуватися про те, щоб вона в нас не охолола. А яким чином вона може охолонути? Через примноження беззаконня (Мф. 24, 12).
З досвіду життя ми всі прекрасно знаємо, що якщо в сім’ї поселяється аморальність і, як наслідок, беззаконня, то це свідчення того, що там вичерпалась любов. Тоді починаються сварки, розбрат, бійки, захоплення і несправедливий розподіл майна, розділення і розпад…
На превеликий жаль, подібне відбувається сьогодні по відношенню до життя загальноцерковної сім’ї. Той, хто, будучи першим по честі, покликаний зберігати вірність і єдність в любові всіх членів Вселенської Церкви, своїми діями породив беззаконня. Полонений пристрастю гордині і чванства, керований кон’юнктурою і скороминучою вигодою, він вніс розбрат і поділ в сім’ю Православних Церков і дійшов навіть до ненависті, коли замість любові і поваги до Української Православної Церкви, її канонічного єпископату, духовенства і боголюбивого народу, заявляє, що тільки зносить і «тимчасово терпить в Україні» нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія.
А ті, хто може і повинен підняти свій голос на захист правди і справедливості, мило посміхаючись, промовляють лише абстрактні фрази про любов, про необхідність зберігання духовної єдності і миру, за якими не стоять ніякі конкретні дії. І найприкріше те, що в цю когорту входять деякі так звані старці Святої гори, яка завжди славилася мірилом святості, оплотом праведності, рупором правди і сміливим викривачем неправди. Вони своїм мовчанням потурають беззаконню, лукаво зображуючи незнання і закриваючи очі на ті події, які мають місце в нашій Церкві, прекрасно знаючи, чиїми і якими діями вони спровоковані, банально зводячи все це лише до конфлікту Синодів двох Церков, не помічаючи, як ці дії призводять до побиття священиків і парафіян, захоплення храмів, поругання святинь, розбрату і розділення народу. Але ж вони, будь дійсно справжніми старцями, могли б стати свого роду сучасними Святителем Миколаєм, Марком Ефесським або Максимом Сповідником! А вони мовчать на догоду своєму етнарху, боячись бути позбавленими м’якого ігуменського крісла.
До цього беззаконня підключається і наша світська влада. Починаючи з вищої державної, якою в 2018 р. був прийнятий закон про насильницьке перейменування Української Православної Церкви, мета якого – позбавити Церкву її імені, прав і майна; і закінчуючи місцевою владою, як це трапилося в Новоархангельському благочинні нашої єпархії – селі Торговиця, де депутати попереднього скликання, в більшості від партії «Свобода», на останній своїй сесії, як би залишаючи відповідну «пам’ять» про себе в народі, прийняли незаконне рішення про вилучення у церковної громади земельної ділянки, яка була законно виділена під будівництво православного храму.
Але Господь попереджає нас: «Стережіться, щоб ніхто вас не спокусив» (Мф. 24, 4), «бо багато покликаних, але небагато обраних» (Мф. 22, 14). Якщо навіть «сатана приймає вид Ангела світла», то «не велика річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди; але кінець їхній буде по справах їхніх» (Кор. 11, 13-15). Нам же необхідно бути в числі тих обраних, в яких збережеться Божественна любов. Тоді «хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи утиск, чи переслідування, чи голод?» (Рим. 8, 35), навіть «великі води не можуть згасити любові» (Пісні 8, 7).
Хто витравлює віру в Бога у людей і відданість Православній Церкві, той закладає фундамент загального озлоблення, ворожнечі, ненависті один до одного. А хто сам вірить в Бога, послушний Церкві і кличе до цього інших, той насаджує серед людей любов, мир, радість, душевний спокій – запоруки зовнішнього успіху людського життя.
Не можу, дорогі мої, змовчати і про те, що минулий рік був для мене найважчим за весь час мого архіпастирського служіння. З великою скорботою, з відомих причин, я не міг, як раніше, часто відвідувати храми єпархії. Я також не міг так часто, як у нас давно прийнято, збирати ввірене мені духовенство, щоб «обличчям до обличчя» чути ваші радості і ваші скорботи. Але все одно в силу можливостей докладав усіх старань, щоб почути і бути почутим. У цей важкий час приношу сердечну вдячність вам, дорогі отці, за вашу стійкість у вірі і вірність Матері-Церкві, коли сили зла не перестають мучити її.
Окремо хочеться подякувати працівникам медустанов, лікарям, медсестрам, молодшим медпрацівникам, які в цей непростий час віддають всі свої сили на служіння ближнім, не покладаючи рук і наражаючи себе на небезпеку, свято виконують свій обов’язок і являють приклад жертовної християнської любові.
Складаю щиру подяку вам, дорогі брати і сестри, що в цей важкий час ви не на словах, а на ділі свідчите про те, що Бог, Народжений колись в вифлеємських яслах, і сьогодні здійснює «велию благочестия тайну» в серці кожного, ім’я якої – життя вічне. Щиро вірю, що благодаттю Богомладенця-Христа всі ми разом і надалі подолаємо неминучі труднощі, які матимуть місце у майбутньому.
Разом з цим, глибоко переживаючи з усіма вами священну подію Різдва Христового, я щиро дякую всім, хто прислухався до нашого заклику і не залишився байдужим до стихійного лиха, що в недавньому часі спіткало наше місто. Дякую всім, хто всіма можливими способами долучається до наших прохань про допомогу нужденним, людям похилого віку, дітям-сиротам, бездомним. Це воістину живе свідчення того, що благодать Народженого Христа жива в яслах сердець наших і приносить свої плоди.
Схиляючись перед цими яслами, від щирого серця вітаю всіх вас зі світлим і спасительним празником Різдва Христового. Молитовно бажаю всім допомоги Божої у всіх добрих справах і починаннях. Нехай новонароджений в яслах Христос зміцнить наші духовні і тілесні сили, зцілить всіх немічних і скорботних, дарує всім без страху і відчаю в наші важкі дні сміливо вдивлятися в день прийдешній, і нехай кожен з нас якомога частіше чує в своєму серці радісний ангельський спів: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління».
 

Божою милістю,

+ Іоасаф, митрополит Кіровоградський і Новомиргородський

Різдво Христове 2021 року

 

(3)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *