Відповідь на відкритий лист «єпископа» Марка щодо «антиукраїнської діяльності УПЦ (МП)»

13 жовтня на офіційному сайті «Кропивницької єпархії УПЦ КП» був опублікований відкритий лист «єпископа» Марка, в якому містяться його особисті звинувачення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Онуфрія та Керуючого Кіровоградською єпархією Високопреосвященнішого митрополита Іоасафа в «антиукраїнській діяльності». Введенням в оману людей на основі маніпуляцій, використовуючи важке сучасне становище українського суспільства та його біль, представники розкольницького угрупування на Кіровоградщині, як завжди, не нехтують нічим, аби тільки здобути для себе жадані дивіденди.

Вважаємо за потрібне роз’яснити безпідставність подібних заяв.

Дійсно, 6 жовтня 2017 року ієрархи УПЦ приймали участь у засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви. Згідно Статуту, постійними членами Священного Синоду по кафедрі є: митрополити Київський і всієї України; Санкт-Петербурзький і Ладозький; Крутицький і Коломенський; Мінський і Слуцький, Патріарший Екзарх всієї Білорусії; Кишинівський і всієї Молдови; Астанайський і Казахстанський, глава Митрополичого округу в Республіці Казахстан; Ташкентський і Узбекистанський, глава Середньоазіатського митрополичого округу. Крім постійних членів Синоду, для присутності на одній сесії почергово викликаються тимчасові члени. Все це свідчить про духовну євхаристичну єдність Української Православної Церкви з іншими православними церквами та взагалі зі світовим Православ’ям. Це і є, мабуть, однією з основних причин обурення «єпископа» Марка, адже псевдоцерковна структура УПЦ КП, в яку входить і його «єпархія», не визнана Світовим Православ’ям та знаходиться в духовній і канонічній самоізоляції. Тому Марка так і дратує євхаристична єдність УПЦ з РПЦ та іншими Православними Церквами, що відображається в його саркастичному вислові «як невід’ємної частини РПЦ». Хоча це не дивно, адже «УПЦ КП» будує свою ідентичність на постійному протесті, на протиставленні себе РПЦ, УПЦ, іншим Помісним Церквам і загалом усьому Вселенському Православ’ю.

В листі йдеться також про те, що українські «архієреї разом із іншими на чолі з Патріархом Кирилом направили президенту Російської Федерації вітальну телеграму». Слід зауважити, що текст привітання на засіданні Синоду не обговорювався і члени Синоду ніякого звернення не підписували. Ті, хто уважно читає офіційні документи – журнали засідання Синоду, – можуть з легкістю в цьому переконатися. І «єпископ» Марк, вважаючи себе освіченою людиною, прекрасно відає форму будови синодальних журналів за принципом: «слухали» – «ухвалили» та знає, що якщо пропозиції (тобто «слухали») не звучало, то значить ухвали і підпису апріорі не було. Знає, але свідомо замовчує… Що ж стосується Патріарха, то це є його прерогативою говорити від імені повноти Церкви, Синоду, єпископату. Проте слід відрізняти суттєві речі – «від імені Синоду» та «за дорученням» або ж «за підписами членів Синоду». Тож вдаваний стогін так званого єпископа Марка «Кропивницького» та плач за долями українських матерів і за загиблими воїнами варто було б перенести з політичного середовища у церковне і молитися за здоров’я живих та спокій душ загиблих, а не спекулювати їхньою пам’яттю, звинувачуючи Православну Церкву в зневазі до них. Проте, навпаки, маніпулятори не хочуть розповідати, як УПЦ приймає участь у звільненні полонених українських воїнів. Мовчать вони і про те, скільки коштів, медикаментів, одягу та продуктів харчування було відправлено на схід України представниками УПЦ. Але навіть не це головне. Першорядна місія Церкви – це духовна допомога постраждалим від військових дій. Кожного разу, коли солдат звертається за духовною підтримкою до священика, він чує про те, що, по-перше, він потрібен своїм рідним та близьким живим, а по-друге, щоб він боявся гріха, тобто завжди залишався людиною, і навіть в найважчих обставинах не втрачав образ Божий.

А щодо закидів Марка на адресу наших церковних меценатів, зауважуємо, що на сьогоднішній день Кіровоградська єпархія Української Православної Церкви об’єднує всіх православних віруючих та є найчисельнішою історичною Церквою області. І за підтримки саме їх – наших благодійників та небайдужих людей, будуються нові та відновлюються історичні храми, за що ми їм щиро вдячні. Цим вони засвідчують, що православна віра та історична канонічна Церква є для них не просто якоюсь абстракцією, даниною моді, можливістю піару, як це видає у своєму листі «єпископ» Марк. Меценати будують храми для свого народу, серед якого вони народилися та виросли, в пам’ять своїх батьків, від яких прийняли святу віру. Адже вони не просто випадкові люди, а свідомі православні віряни, корінні жителі міста і області, і причому уже не в першому поколінні. Так що негоже приїжджому «єпископу» Марку, який так завзято насаджує в нашій області виключно політичне православ’я, принижувати релігійні почуття та щирі прагнення тих, хто добрими справами служить Богу і своїм землякам. Якщо ж він так сильно піклується про «процвітання православної віри», то нехай би дбав про це серед своїх родичів та земляків на Галичині, де православ’я цілеспрямовано знищується.

Принцип політичного православ’я, який так ревно пропагується «єпископом» Марком на хвилі псевдопатріотизму, звичайно ж, відчувається людьми, які в Церкві шукають не політичні гасла, а Живого Христа. І в цьому легко переконатись по кількості його прихожан. Навіть маленький храм в селищі Гірничому він не може заповнити послідовниками своєї політичної віри. Що ж тут уже говорити про необхідність великого кафедрального собору, під який «єпископ» Марк вимагає у міської влади виділення земельної ділянки. Та ще й обов’язково, щоб в центрі міста! Але для тих, хто не знає, зазначимо, що уже давно «єпархії» Марка було виділено дві земельні ділянки, одна з яких знаходиться неподалік від центру міста, по вул. Маланюка, а інша – на Балашівці – просто заростає бур’яном. Ні на одній з них навіть не розпочато будівництво. Чому ж? Тому що немає потреби! Немає для кого! Це і є красномовною відповіддю усієї громади нашого міста на діяльність «єпископа» Марка, відповіддю, якої він так жадає у своєму листі.

А принципи шельмування та навішування політичних ярликів на Церкву та її служителів – явище не нове. Вони мали місце і в перших віках історії Церкви, і в середньовіччі, повторюються вони, на жаль, і в сьогоденні. Так, наприклад, в ХVI столітті екзарх Константинопольського патріарха архідиякон Никифор, ставши на захист православної віри під час Брестського собору в 1596 р., був звинувачений владою Польщі в шпигунстві на користь Туреччини та поміщений у в’язницю, де мученицьки і закінчив своє життя. Як тоді Свята Церква зазнавала наклепів і гонінь, так і нині, в ХХІ столітті, за часів «квітучої демократії» вороги Церкви Христової не гребують використовувати проти неї ті ж методи, що і 400 років тому. На жаль, часи повторюються. І всім нам відомо, про що це свідчить…

Тому, як би не намагалися представники розколу, до якого на Кіровоградщині належить «єпископ» Марк, утвердитися на позиціях найукраїнської та найпатріотичнішої «церкви» в Україні, безупинно стараючись напнути на себе сорочку «помісності», єдиною Помісною (тобто місцевою) Канонічною та Благодатною Церквою на теренах України була і є історична Церква українського народу – Українська Православна Церква в єдності з усіма Православними Церквами світу. Вона веде свій початок від хрещення святого князя Володимира. Тому її уже немає необхідності створювати, до неї потрібно повертатися, в неї входити та прагнути належати. Сподіваємось, що таке бажання рано чи пізно з’явиться і в тих, хто зараз її всіляко шельмує…

Закликаємо всіх вас, дорогі брати та сестри, вірні чада нашої Святої Церкви, щиро молитися, бути пильними та розсудливими в сприйнятті будь-якої інформації, що з’являється на просторах Інтернету та інших сучасних ЗМІ. Пам’ятаймо, що подібні відкриті листи пишуться з одною-єдиною метою – порушити і без цього крихкий мир та розпалити вогонь міжрелігійного протистояння в нашій країні.

Тому, виходячи з вищесказаного, слід задатися справедливим і дуже важливим запитанням: чи є так званий єпископ Марк – проповідник ненависті серед жителів Кіровоградщини – будівельником України? Може він все-таки її руйнівник?

 

Прес-служба Кіровоградської єпархії

Української Православної Церкви

(31)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *